Дошлюбна чистота – шанс на щастя чи занадто вимогливий ідеал?
Дошлюбна чистота і пов’язане з нею сексуальне утримання перед
укладенням Таїнства Подружжя викликає багато емоцій, питань та
суперечностей. Вона вже давно перестала бути нормою, натомість стала
«розкішшю» людей зі специфічними поглядами і зазвичай виразно
заангажованих у християнський світогляд та релігійні цінності. Дошлюбна
чистота перестала бути звичаєм, що функціонує в суспільній культурі та
менталітеті, і перетворилася на прояв релігійності та ототожнення з
певними моральними нормами. Тому світ сприймає її як незрозумілу
релігійну вигадку і важку вимогу певної етичної системи чи навіть
ідеології. Дошлюбна чистота оцінюється більше як прояв ненормальності та
певної «екзотики», ніж гармонії та нормального порядку життя.
Християнські вказівки щодо переживання любові та сексуальності все
частіше подаються як такі, що суперечать природі та щастю людини. Такого
типу характеристики є з одного боку наслідком пропаганди – неправдивих
атак представників сучасних ліберальних інтелектуальних течій, ідеологів
атеїзму та войовничих представників лівих поглядів, які пропагують
сексуальну свободу без обмежень у будь-якому віці і стані життя. Усе
частіше до них приєднуються духовні та світські представники Церкви, які
більш чи менш відкрито суперечать традиційному вченню в цій галузі.
Вони представляють католицьку мораль таким чином, що може скластися
враження, ніби вона є найбільш гнітючою моральною системою, яка заглушає
в людях життєвість, радість життя та людяність.
Відкидання цінностей, пов’язаних з чистою любов’ю та сексуальністю,
окрім згаданих процесів навмисної дискредитації католицьких моральних
норм в очах людей, є ще й ефектом втрати самими християнами істинного
розуміння, а значить і пов’язаного з ним переживання сексуальної чистоти
взагалі, не тільки дошлюбної. Не одноразово трапляється, що віруючі
люди не можуть прийняти пропозиції Церкви, оскільки замість чудового
ідеалу і шансу на щастя бачать в них лише неможливий для реалізації збір
норм та заборон, який їх обмежує і засуджує.
Необхідність широкого бачення проблеми
Щоб вмотивувати поняття чистоти, як для світу, так і для самого себе, необхідно поглянути на проблему з двох боків.
По-перше, варто зрозуміти сутність чистоти та її етичне вмотивування,
дивлячись дуже широко на те, ким є людина, до чого вона покликана, що
таке любов і які її риси, яке значення має сексуальність в житті людини
та які проблеми насправді утруднюють інтеграцію сексуальності та любові?
По-друге, треба поглянути на людину як на індивіда та спробувати її
зрозуміти. Спочатку вбачаючи в ній сексуальну істоту з цілою гамою
відтінків могутньої енергії, яка дрімає в кожному з нас, без огляду на
релігію, сповідувані цінності та життєву ситуацію. Треба побачити, як ця
сексуальність проявляється в житті конкретної людини, як на неї впливає
і яким чином залежить від інших сфер її життя.
Отож, сексуальність є своєрідним барометром життя – якість її
переживання залежить від якості життя, життєвого самопочуття та
екзистенціальної ситуації людини. Досвід багатьох людей показує, що
проблеми з дотриманням сексуальної чистоти (спокуси, нав’язливі думки,
проблеми з вірністю та ін.) посилюються в моменти менших чи більших
життєвих криз – особистих, шкільних, професійних проблем, перевтоми,
стресу та внутрішніх напруг, конфліктів з близькими, проблем в групі
однолітків, почуття власної меншовартості, особливо в досвідченні
екзистенціальної пустки та відсутності глибших цінностей в житті. Відтак
треба зрозуміти цю ситуацію, окреслити головні фактори, що впливають на
людину в її середовищі, культурі, родині – побачити її цінності, кризи,
спосіб переживання самої себе.
Дивлячись на людську сексуальність як на інтегральну частину особистості
людини з її чіткою залежністю від інших сфер людського життя, можна
краще зрозуміти її значення та помітити причини її неправильного
функціонування.
Комплексний підхід до проблеми чистоти звільняє від двох крайніх поглядів.
Перший з них – це неслушне або надмірне обвинувачення та засудження
розмаїтих поглядів та поведінки, а також поспішна та поверхова моральна
оцінка сексуальних вчинків. Такий підхід полягає у баченні повсюди і в
усьому гріха. Риторика та аргументація в основному опирається на потребі
«навернення», яке розуміється виключно як зміна зовнішньої поведінки.
Це не облегшує особам, обтяженим сексуальними проблемами, вихід з цієї
важкої ситуації, а додатково їх знеохочує та занурює в ізоляцію,
оскільки, замість того, щоб давати надію та позитивно мотивувати, лякає
та оскаржує. Часто такі люди не можуть просто змінити поведінку, бо, як
було сказано вище, переживання сексуальності пов’язане з усім їхнім
життям і є відбиттям проблем конкретної людини.
Друга крайність, від якої звільняє широке бачення проблеми, – це наївне
сприйняття будь-якої сексуальної поведінки, навіть безвідповідальної,
шкідливої і небезпечної для розвитку людини та її щастя. Усвідомлення
цієї крайності допоможе помітити небезпеку, що виникає з неправильного
використання власної сексуальності, а також підібрати відповідні засоби
для їх зміни; відділити погані вчинки від особи, яка їх здійснила. У
сексуальній сфері моральну провину важко оцінити. Не менш негативні
наслідки неправильних дій стосуються кожного, хто жартує з сексом,
навіть того, хто з приводу індивідуальних особливостей, незрілості,
поранень чи незнання не несе повної моральної відповідальності за
здійснені вчинки. Саме тому вчення на тему чистоти має глибокий сенс.
