власне тоді може більше розуміли, що справа не в почуттях (бо ж любов - то не почуття (не лише почуття), і вони часто є не найважливіші, а навіть подібно, як і апетит - приходять під час їди), а у вірі (осмисленому виборі довіряти і йти вперед "людина отримує те, в що вірить" )

Хоча не всі ті люди, які одружувалися і прожили багато років разом, вірили в Бога. Дехто навіть навпаки. Але їхній шлюб від цього не розлетівся.

Виходить так, що Бог керує нашим життям, незважаючи на нашу віру чи її відсутність. А якщо так, то це просто якась предестинація - що би ти не робив, Бог має свою точку зору.

Не ясно мені до кінця.

з приводу причин для одруження згадала жваву дискусію в одному пості моєї ЖЖ-подруги - чому люди одружуються

але загалом, думаю, так - Бог має Свою точку зору. і Він хоче, щоб ми зважали на неї, шукали Його волі і намагались Його зрозуміти - на те Він і люблячий Батько. тому Він іноді нас і карає - як роблять батьки - щоб пояснити щось важливе.

Бог є любов. і це для мене відповідь у питаннях про шлюби між віруючими чи невіруючими. Він дивиться на серця, а не на конфесії.